Накладення стягнення на майно подружжя
По зобов’язанням одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і частку у праві спільної сумісної власності подружжя, виділену йому в натурі.
Стягнення може бути накладено на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя на користь сім’ї та отримане від договору використано на її потреби.
При відшкодуванні збитків, заподіяних злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, придбане за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбано за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом.
З питанням про накладення стягнення на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, тісно пов’язане питання про поняття та розмежування особистих та загальних боргів подружжя, оскільки ст. 73 Сімейного Кодексу розрізняє види майна, на яке можна звертати стягнення по особистим і загальним боргам подружжя.
Як було зазначено, до складу спільного майна подружжя входить спільність активу, тобто право власності на речі та майнові зобов’язальні права, але не спільність пасиву, тобто не спільність боргів.
Поняття особистих та загальних зобов’язань (боргів) подружжя
З огляду на це слід розрізняти загальні борги подружжя та їх особисті борги. Для загальних боргів характерно, що вони виникають із єдиної правової основи.
До загальних боргів подружжя слід віднести борги, що виникли: з угод, укладених обома подружжям, якими вони взяли на себе певні зобов’язання; за угодою, вчиненою одним із подружжя за наявності презумпції згоди іншого подружжя, якщо кошти, отримані за такою угодою, використані на користь сім’ї, зокрема борги подружжя з їхнього спільного майна; із зобов’язань, що виникли внаслідок спільного заподіяння шкоди іншим особам; за зобов’язаннями подружжя з відшкодування шкоди, заподіяної їх неповнолітніми дітьми; з безпідставного придбання або заощадження обома подружжям майна за рахунок іншої особи.
Решта боргів подружжя є особистими.
До них відносяться: борги, що виникли до шлюбу; після укладання шлюбу, але з задоволення особистих потреб чоловіка; борги, що обтяжують роздільне майно подружжя; борги, тісно пов’язані з особистістю боржника (із заподіяння шкоди одним із подружжя, аліментні зобов’язання).
Існує також думка, що будь-який борг за угодою, вчиненою одним із подружжя, якщо кошти, отримані за такою угодою, використані на користь сім’ї, є загальним боргом подружжя.
У такому разі вирішальне значення має сам факт використання всього отриманого за такою угодою на користь сім’ї.
І тут, якщо чоловік, який здійснював угоду, доведе, що не давав згоду на скоєння угоди, загального боргу подружжя немає.
Правильне вирішення цього питання має як теоретичний інтерес, так й практичне значення.
Питання відповідальності подружжя з їх індивідуальним і загальним боргам, як було зазначено, регулюється ст. 73 Сімейного Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Сімейного Кодексу стягнення за особистими боргами одного з подружжя може бути звернене на його роздільне майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належала йому у разі поділу майна.
По загальним боргом подружжя стягнення можливо звернено як у роздільне майно, так з їхнього загального майна.
На всю спільну власність може бути звернено стягнення лише за загальним зобов’язанням усіх учасників цієї власності, а також тоді, коли ця відповідальність передбачена законом.
Щодо характеру відповідальності подружжя за загальними боргами в літературі немає єдиної точки зору. Є думка, що відповідальність подружжя за загальними боргами передбачається солідарною. Але також передбачається, що відповідальність подружжя за загальними боргами є частковою. З цією точкою зору навряд чи можна погодитись.
Як було зазначено, для права спільної сумісної власності подружжя характерно, що розмір частки кожного з подружжя до поділу спільного майна не визначено.
Тому відповідальність подружжя за їхніми загальними боргами може бути визначено відповідно до часткою кожного їх.
Пайова відповідальність подружжя може наступити лише у разі, якщо це передбачено договором між подружжям та кредиторами, а також якщо це передбачено шлюбним договором.
Особливий характер має відповідальність подружжя по угоді, укладеної одним із подружжя без згоди іншого з подружжя, якщо кошти, отримані в результаті такої угоди, були використані в інтересах сім’ї на її потреби.
І тут згідно ч. 2 ст. 73 Сімейного Кодексу стягнення може бути звернене на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя. Проте правові підстави відповідальності подружжя у разі будуть різні.
Чоловік, який уклав угоду, відповідатиме перед кредитором відповідно до прийнятого він зобов’язанням за договором.
Стягнення з цього зобов’язання можна звернути, як у роздільне майно чоловіка-боржника, і його частку у спільному майні подружжя.
Підставою для відповідальності перед кредитором другого з подружжя, який угоди не робив, якщо він доведе, що згоди на вчинення угоди не давав, є зобов’язання з безпідставного збагачення (ст. 1212 Цивільного Кодексу 2003 р.), і він відповідатиме в межах своєї частки у спільному майні подружжя.
З цим становищем важко погодитися. Адже в наведеному випадку є загальний борг подружжя, оскільки у чоловіка, який не є стороною в угоді, вчиненій іншим чоловіком, виникає право спільної власності на майно, отримане за такою угодою.
Відповідно виникають і обов’язки нести обтяження щодо придбаного майна.
Однак, хоча в зазначеному випадку обов’язки виникають у подружжя, вони, як було показано, виникають із різних юридичних підстав.
Зобов’язання подружжя тут різні, хоча кредитор за ним — одна й та сама особа: у першого подружжя зобов’язання виникло з угоди, а у другого — з безпідставного збільшення чи заощадження майна.
Розрізнений і обсяг їхньої відповідальності: чоловік, який уклав угоду, відповідає в межах свого придбання (зросла вартість його частки або заощаджених витрат, які йому довелося б зі своєї частки нести).
Рішення суду про стягнення з майна подружжя
Слід звернути увагу на особливості при зверненні стягнення на майно подружжя у разі, коли один із подружжя вчинив злочин та вироком суду встановлено, що майно подружжя було придбано за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом.
У такому разі згідно із ч. 3 ст. 73 Сімейного Кодексу для відшкодування шкоди, заподіяної злочином, стягнення може бути звернене на загальне майно подружжя. При відшкодуванні збитків, заподіяних злочином, можливі два варіанти:
- якщо вироком суду буде встановлено, що у скоєнні кримінального правопорушення винні обоє, вони несуть солідарну відповідальність як особи, спільно заподіяли шкоди (ст. 1190 Цивільного Кодексу 2003 р.), і стягнення може бути звернено, як у роздільне майно подружжя, і з їхньої загальне;
- якщо ж у скоєнні кримінального правопорушення буде визнаний винним один із подружжя, то його майнова відповідальність настає внаслідок заподіяння шкоди (ст. 1166 Цивільного Кодексу 2003 р.) та стягнення може бути звернене як на його роздільне майно, так і на його частку у спільному майні.
Також на сайті advokat-dnepropetrovsk.com сімейного адвоката Скрябіна Олексія Миколайовича для Вас можуть бути корисними наступні матеріали: аліменти в частці від заробітку, аліменти у твердій грошовій сумі, додаткові витрати на дитину, договір між батьками про сплату аліментів, зменшення та збільшення розміру аліментів (зміна), аліменти на повнолітніх.
Стягнення із роздільного майна
Інший з подружжя несе майнову відповідальність на підставі зобов’язання, що виникло з безпідставного придбання майна в межах безпідставно отриманого.
Цим майном може бути й необґрунтовано отримане роздільне майно.
Наприклад, чоловік, винний у скоєнні злочину, подарував іншому чоловікові майно, придбане за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом. На таке майно можна звернути стягнення як на безпідставно придбане (ст. 1212 Цивільного Кодексу 2003).
У разі правові підстави відповідальності подружжя різні.
Тому тут також немає спільного обов’язку для подружжя.
У першого подружжя зобов’язання виникло із заподіяння їм шкоди, а у другого — з безпідставного придбання чи заощадження майна.
Різний і обсяг відповідальності: чоловік, який завдав шкоди, відповідає в межах усієї суми заподіяної шкоди, другий – у межах свого безпідставного збагачення.
Перший чоловік відповідає всім своїм майном, тобто своїм роздільним майном та своєю часткою у спільному майні, яка йому належала б у разі поділу загального майна. Другий — лише своєю часткою у спільному майні, яка належала б йому у разі поділу.
Якщо ж вироком суду буде встановлено, що роздільне майно другого подружжя збільшилося внаслідок злочину, скоєного першим подружжям, то другий подружжя у такому разі відповідатиме і своїм роздільним майном у межах безпідставно отриманого.
Часті питання адвокату
Корисні матеріали сайту advokat-dnepropetrovsk.com :
