Усиновлення дитини
- Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа.
- Усиновлювачем може бути особа, старша за дитину, яку вона хоче усиновити, не менше ніж на п’ятнадцять років.
- У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою за вісімнадцять років.
- Усиновлювачами може бути подружжя, а також особи, зазначені у Сімейному Кодексі.
- Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.
- Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну й ту саму дитину. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини.
- Якщо дитина має тільки матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має тільки батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини.
- Якщо дитина має тільки матір або батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з ним, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.
- Кількість дітей, які може усиновити один усиновлювач, не обмежується.
Вимоги до усиновлювачів в Україні
До осіб, які можуть бути усиновлювачами, висуваються численні вимоги. Насамперед усиновлювачами можуть бути особи, здатні забезпечити виховання усиновлених дітей — повнолітні дієздатні громадяни України та іноземці.
Певні вимоги пред’являються і до віку усиновлювача:
- Він повинен бути старшим за усиновлювану дитину не менше, ніж на 15 років.
- При усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою за 18 років.
Звісно ж, що, встановлюючи таку різницю у віці усиновлювача і усиновлюваного особи, виходить із те, що така різниця у віці зазвичай існує за біологічного походження дитини від батьків.
Із зазначених правил закон не встановлює жодних винятків.
Усиновлення є однією з форм сімейного виховання, тому усиновлювачами може бути перш за все подружжя.
Встановлюючи таке правило, законодавець наголошує, що нормальні умови виховання дитини можуть бути забезпечені лише у сім’ї, яка найбільшою мірою відповідає його інтересам.
Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (наприклад, сестри, брати).
Особи, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, не можуть усиновити одну й ту саму дитину. Водночас, якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини.
Крім того, якщо дитина має тільки мати, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі, а якщо дитина має тільки батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою вона не перебуває у шлюбі.
Однак якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення дитини.
Звісно ж, такі вказівки закону цілком виправдані, оскільки фактичне подружжя також становлять повну сім’ю у правовому та соціологічному сенсі та можуть забезпечити дитині таке ж виховання, як і особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Сімейне законодавство, а саме ч. 6 статті 211 Сімейного Кодексу, не виключає можливості усиновлення дитини одним чоловіком або однією жінкою, якщо дитина має тільки матір або батька, які втрачають з ним правовий зв’язок у зв’язку з усиновленням.
Законом не обмежується кількість дітей, яка може бути усиновлена одним усиновлювачем.
Згода батьків на усиновлення дитини
- Усиновлення дитини здійснюється за добровільною згодою її батьків.
- Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам або іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.
- Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
- Якщо мати або батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.
- Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
- Мати, батько дитини має право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Однією з необхідних умов усиновлення є згода батьків на усиновлення дитини.
У разі відмови батьків дати згоду усиновлення стає неможливим. Це пояснюється тим, що батьки насамперед наділяються правами (обов’язками) з виховання своїх дітей. Наділення батьківськими правами інших осіб тягне за собою втрату цих прав батьками і тому усиновлення не може мати місця без їхньої згоди.
Теоретично сімейне право цілком обґрунтовано стверджує, що надання згоди на усиновлення — це одне з найважливіших особистих немайнових прав батьків, та її порушення призводить до суттєвого порушення їхніх прав, оскільки усиновлення дитини призводить до повного припинення правового зв’язку між нею та батьками.
Також на сайті advokat-dnepropetrovsk.com сімейного адвоката Скрябіна Олексія Миколайовича для Вас можуть бути корисними наступні матеріали: аліменти в частці від заробітку, аліменти у твердій грошовій сумі, додаткові витрати на дитину, договір між батьками про сплату аліментів, зменшення та збільшення розміру аліментів (зміна), аліменти на повнолітніх.
Згоду на усиновлення необхідно отримати від обох батьків незалежно від того, чи проживають вони разом з дитиною чи окремо від неї.
Згода обох батьків на усиновлення необхідна і тоді, коли самі батьки не проживають разом, незалежно від того, зберігається укладений ними шлюб або він припинений або визнаний судом недійсним.
Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі та батьківство встановлено у порядку, передбаченому статтями 126—128 Сімейного Кодексу, або материнство визнано за рішенням суду (ст. 131 Сімейного Кодексу), то також потрібна згода обох батьків.
Для усиновлення дитини самотньої матері потрібна лише її згода.
Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, їх згоду на усиновлення дитини є обов’язковою, та їх волі закон вирішального значення не надає, у разі необхідно надати згоду їхніх батьків на усиновлення (ч. 4 ст. 217 Сімейного Кодексу).
Наслідки усиновлення
Така вимога закону зумовлена необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків, які, в іншому випадку, можуть вчинити акт, про наслідки якого вони будуть шкодувати все життя.
Згода батьків має бути свідомою та невимушеною.
Воля батьків, спрямована на надання згоди на усиновлення їхніх дітей, має формуватися вільно, без стороннього протиправного на неї впливу. Так, наприклад, якщо згода батьків на усиновлення їхніх дітей була надана ними внаслідок загрози, насильства, обману, помилки чи інших подібних обставин, то усиновлення визнається судом недійсним відповідно до ч. 1 ст. 236 Сімейного Кодексу.
Крім того, ч. 2 ст. 217 Сімейного Кодексу встановлює правило про те, що згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Отже, у своїй письмовій згоді на усиновлення батьки не можуть вказувати ні відкладних, ні відмінних, ні будь-яких інших умов, від настання чи ненастання яких залежить усиновлення їхньої дитини.
Особливо в законі застережено, що угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам або іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.
Звідси можна дійти невтішного висновку у тому, що згода батьків на усиновлення дитини має переслідувати мети отримання ними будь-якого зустрічного задоволення з угоди, винагороди тощо., оскільки акт усиновлення є безкорисливим і безоплатним.
Згода батьків на усиновлення дитини є дуже відповідальною і глибоко усвідомленим актом, тому в законі встановлено правило про те, що така згода може бути отримана від батьків не відразу після народження дитини, а лише після досягнення нею двомісячного віку, хоча батьківські права та обов’язки виникають з момент народження дитини.
Щоб уникнути можливих суперечок про те, чи насправді була отримана згода батьків на усиновлення, ця стаття встановлює, що така згода має бути виражена в письмовій формі з подальшим посвідченням нотаріусом.
Згода може бути надана батьками на усиновлення дитини певною, відомою ним особам (особами, якщо усиновлювачами є подружжя), якщо це має значення для них. Згода батьків на усиновлення може бути дано і без вказівки імені усиновлювача, якого в цьому випадку обирає суд із числа осіб, які виявили бажання усиновити дитину.
Вираз батьками згоди на усиновлення дитини не має безвідкличного характеру. Батьки мають право у будь-який час відкликати дану ними згоду, але лише до набрання рішенням суду про усиновлення в законну силу.
Пленум Верховного Суду України у п. 28 постанови “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” звертає увагу судів на ту обставину, що батьки, які дали згоду на усиновлення їхніх дітей (якщо вона була необхідна), викликаються до суду у тому випадку, коли наявність цієї згоди викликає сумніви або коли вони звернулися із заявою про його відкликання.
Відповідно до ст. 225 Сімейного Кодексу усиновлення виникає з часу набрання судом рішення в законну силу. З цього моменту всі правові відносини між дитиною та її батьками припиняються.
Згода дитини на усиновлення
- Для усиновлення дитини потрібна її згода. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, що відповідає її віку.
- Дитина має бути поінформована про правові наслідки усиновлення.
- Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком чи станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення.
- Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів та вважає їх своїми батьками.
Усиновлення допускається виключно в інтересах дитини, тому істотне значення має відношення самої дитини до факту передачі її в сім’ю усиновлювача. Крім того, усиновлення настільки серйозно впливає на долю дитини, що її згода увійти в сім’ю усиновлювача набуває першорядної важливості.
Усиновлення є серйозною подією в житті дитини ще й тому, що вона, як правило, спричиняє розрив внутрішньосімейних, звичних для неї зв’язків не тільки особистого, а й майнового характеру.
Саме тому сімейне законодавство надає винятково важливого значення власному судженню усиновлюваної дитини, яка набуває правового значення.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, що відповідає її віку. Закон не встановлює мінімального віку, з досягненням якого він пов’язує настання такого ступеня зрілості дитини, коли думка останнього має правове значення. Тому думка дитини щодо її усиновлення має бути виявлена з того моменту, коли вона може її висловити і сформулювати.
Крім того, закон не встановлює будь-якої певної форми вираження згоди дитини на її усиновлення. Тому у кожному конкретному випадку відділ освіти, на який покладено обов’язок щодо ведення справ про усиновлення, визначає, у якій формі, щоб це відповідало віку дитини, може бути отримана її згода на усиновлення. Водночас згідно з п. 34 Порядку передачі дітей на усиновлення згода дитини на усиновлення виявляється відділом освіти та оформляється відповідною довідкою.
Згода дитини на усиновлення може бути відображена і у висновку органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, що подається до суду, що розглядає справу про усиновлення.
Проте отримання згоди дитини на усиновлення має бути формальним актом. Необхідно прагнути до того, щоб власне судження дитини про усиновлення свідчило про його дійсне бажання.
Отже, відсутність згоди на усиновлення самої дитини повинна розглядатися судом як серйозна, непереборна перешкода для її усиновлення. Закон надає волі дитини в цьому випадку вирішального значення, бо без її згоди усиновлення неможливе. Виняток становлять випадки передбачені частинами 3 та 4 ст. 218 Сімейного Кодексу.
Постанова судом рішення про усиновлення всупереч бажанню дитини можлива лише у випадку, якщо суд прийде до твердого переконання про те, що заперечення дитини не мають серйозного обґрунтування, пов’язані виключно з її дитинством і не стануть на заваді створенню нормальних відносин між нею та усиновлювачем.
Дитина має бути поінформована про правові наслідки усиновлення, крім тих випадків, коли вона має право на таємницю, в тому числі й від неї самої, факту її усиновлення (див. ч. 2 ст. 226 Сімейного Кодексу та коментар до неї).
Якщо дитина, яка усиновлюється, досягла 14 років, вона має право на отримання інформації про своє усиновлення (ч. 3 ст. 226 Сімейного Кодексу).
Частини 3 та 4 ст. 218 Сімейного Кодексу передбачають випадки, коли як виняток усиновлення дитини може бути здійснено без її згоди. Так, якщо дитина знаходиться в ранньому дитячому віці, не усвідомлює і не здатна самостійно висловити свою згоду на усиновлення у формі, що відповідає її віку, то усиновлення можливе і без його згоди.
Крім того, згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона не усвідомлює факту усиновлення у зв’язку зі станом здоров’я.
Якщо дитина з раннього віку виховується в сім’ї усиновителів і вважає їх своїми батьками, то навряд чи доцільно виявляти згоду дитини, яка усиновлюється, навіть у тому випадку, якщо вона досягла віку, коли усвідомлює факт усиновлення і може висловити свою згоду на усиновлення, бо це може привести до небажаних наслідків – розголошення таємниці усиновлення.
Часті питання адвокату
Корисні матеріали сайту advokat-dnepropetrovsk.com :
